Мені здається, ми зараз усі якісь роздвоєні. Маю на увазі тих, хто живе у відносно мирних містах чи за кордоном. З одного боку, все наче, як було до повномасштабного вторгнення — працюємо, ходимо в супермаркети та на каву з друзями, займаємося спортом, читаємо книжки. З іншого — все геть не так, як було. Бо щодень болить, бо є відчуття, що замало робиш, а будь-яке планування неодмінно завершується словами: «Звісно, якщо не трапиться чогось поганого». Але поряд з тим розуміємо, що маємо жити, поки живі, і намагатися робити щось корисне. Власне, цим ми з колегами й займаємося. |